Що таке Патріарша курія?

Інтерв’ю із владикою Богданом Дзюрахом, керівником Патріаршої курії УГКЦ

Одним зі суттєвих завдань Патріаршої курії є підтримувати живий зв’язок між різними частинами Церкви та сприяти зміцненню її єдності у глобальному вимірі.

Преосвященний владико Богдане, Блаженніший Патріарх Любомир якось сказав, що Патріарша курія – це «єпархія без парафій». Що це означає?

Не беруся інтерпретувати думку чи вислови Глави Церкви, скажу тільки, що Патріарша курія – це структура, передбачена церковним законодавством, яку Патріарх повинен сформувати поряд із курією єпархії, що її він очолює. Структура такого типу в історії нашої Церкви є чимось новим, і її наявність, з одного боку, свідчить про динамічний розвиток УГКЦ, а з іншого боку, сама Патріарша курія є інструментом, покликаним стимулювати й підтримувати розвиток Церкви.

Владико, розкажіть, будь ласка, про будову Патріаршої курії, головні її завдання?

Очолює курію Глава Церкви -Патріарх. В адмініструванні цією структурою йому допомагає керівник адміністрації Патріаршої курії. До складу Курії належать такі підрозділи: Постійний Синод, Патріарший трибунал, Патріарший економат, комісії, відділи та департаменти, що реалізують, передовсім, душпастирські завдання Церкви, а також Патріарша канцелярія, відповідальна за документообіг. Для забезпечення інформаційної складової діяльності Церкви в Курії створено Департамент інформації. Існують також інші відділи, які забезпечують здійснення Церквою своєї місії на українському та міжнародному рівнях. Головне завдання Курії полягає у наданні допомоги Главі Церкви в управлінні нею та в здійсненні рішень, прийнятих Синодом єпископів. Таким чином, Курія не є насамперед адміністративним органом, але це – знаряддя, за допомогою якого Церква здійснює свою головну місію: проголошення Євангелія спасіння.

Владико, Ви сказали, що в Патріаршій курії, крім Комісій, є й відділи. У чому полягає різниця між ними?

Комісії утворюються за репрезентативним принципом (тобто з представників відповідних єпархіяльних структур), відділи ж формуються зі спеціалістів у тій чи іншій специфічній ділянці церковного життя. У такому випадку Глава Церкви призначає працівників цих структур, і вони працюють для добра всієї Церкви.

Наскільки мені відомо, у складі Патріаршої курії діють патріарші та митрополичі комісії. Чим вони відрізняються між собою, як співпрацюють? Чому кількість єпархіяльних і митрополичих комісій не збігається, тобто чому вони не є такими, що дублюються на цих рівнях?

Приналежність митрополичих комісій до Патріаршої курії є тимчасовою. В міру того, як розвиватимуться структури на українському рівні, ці комісії становитимуть інтегральну частину митрополичих структур в Україні. Вже тепер комісії митрополичого рівня діють практично незалежно від патріарших структур.

Основна різниця між митрополичими та патріаршими комісіями полягає в обсязі їхньої діяльності: тоді як митрополичі комісії діють лише на теренах України, патріарші комісії поширюють свій вплив на цілу Церкву. Зазвичай митрополичі, або міжєпархіяльні комісії, складаються з представників відповідних структур єпархіяльного рівня. Оскільки розвиток Церкви на місцях є неоднаковий – залежно від території та можливостей єпархії чи екзархату, – кількість митрополичих і єпархіяльних комісій може поки що не збігатися. Слід розуміти: комісії створюються не як самоціль, а як відповідь Церкви на конкретні душпастирські виклики. Тому чимось природним є поступове збільшення числа комісій, хоч не у всіх церковних одиницях цей процес відбувається однаково швидко. Нині митрополичі комісії мають свого опікуна в особі Архієпископа Львівського Високопреосвященного владики Ігоря Возняка.

Як орган церковного управління Патріарша курія виникла ще за Патріарха Йосифа. Наскільки відтоді змінилися її завдання і в чому саме?

Українська Греко-Католицька Церква здобула свободу на матірних землях, і цей факт не міг не відобразитися на стані й способі функціонування центральних церковних структур. У період від завершення Другої світової війни і до кінця 80-х років минулого століття, через певні обставини, головний наголос було зроблено на розбудові структур нашої Церкви на поселеннях: утворення нових екзархатів, єпархій, а згодом і митрополій. Щойно після цього, у 90-х роках, центр тяжіння переміщається на рідні землі, в Україну. Нині серце Церкви б’ється саме в Україні, в стольному граді Києві, й сюди скеровані думки й серця усіх її членів. І якщо духовним символом єднання українців греко-католиків у всьому світі є Патріарший собор Воскресіння Христового, то адміністративним чинником, який сприяє зміцненню цієї єдності є, поза всяким сумнівом, Патріарша курія.

У Ватикані, напевне, слідкують за розвитком Патріаршої курії УГКЦ. Яким є ставлення Римського Апостольського Престолу до цього процесу?

Апостольська Столиця справді з великим зацікавленням стежить за розвитком наших структур в Україні та поза її межами і бере в цьому процесі активну участь – відповідно до церковного законодавства. Під час перебування єпископів УГКЦ в Римі на початку 2008 року, з нагоди візиту ad limina ми мали нагоду переконатися у відкритості папських інституцій до співпраці з нашою Церквою задля її розвитку на матірних землях і на поселеннях. Представник Римського Апостольського Престолу в Україні – Папський нунцій, Архієпископ Іван Юркович забезпечує живий зв’язок між нашою Церквою і Римом. Натомість регулярні візити чільних представників Римської курії в Україну сприяють тому, що Ватикан може глибше пізнати стан нашої Церкви, її специфічні потреби та виклики. Досвід показує, що ніщо так не допомагає кращому порозумінню й вирішенню різних, часом важких питань, як безпосередній контакт з українською церковною дійсністю. Тому ми намагаємося щороку запрошувати представників Західної Церкви в Україну, зокрема на Всеукраїнську прощу до Зарваниці. Спільна молитва й братерські зустрічі зміцнюють зв’язки віри й любові між нашими Церквами. Вселенська Церква пов’язує з розвитком УГКЦ великі надії, про що виразно зазначив Святіший Отець Венедикт XVI в листі до Блаженнішого Любомира з нагоди 60-ліття Львівського псевдо-собору. Папа бачить подвійне покликання нашої Церкви: з одного боку, це зберігати у всій чистоті й повноті традицію східного християнства в лоні Католицької Церкви, а з іншого – бути мостом єднання поміж Церквами східної та західної традиції.

За своєю природою Патріарша курія УГКЦ більше є виразником Східної чи Західної Церкви?

Церква як божественно-людський організм у тому, що стосується ЇЇ видимої складової, потребує доброї організації та структури управління, і це незалежно від того, до якої традиції вона належить – східної чи західної. Як людські спільноти, де б вони не перебували – на Заході чи на Сході, на Півночі чи Півдні,потребують належної організації та проводу, так само й Церква в ЇЇ людському елементі не може обійтися без керівного органу та координаційних структур. Ми є дітьми Східної Церкви, але досвід західного християнства багато в чому стає для нас придатним і корисним. До речі, Православні Церкви в Україні й поза її межами намагаються зміцнювати свою організаційну структуру, багато в чому наслідуючи досвід Церкви Католицької.

Преосвященний владико, розкажіть, будь ласка, про співпрацю Патріаршої курії з єпархіями та екзархатами в діаспорі.

Українська Греко-Католицька Церква є унікальною з огляду на те, що вона має свої структури не лише на матірній території, а й по цілому світі: в Західній Європі, у Північній та Південній Америці, а навіть в Австралії. Одним зі суттєвих завдань Патріаршої курії є підтримувати живий зв’язок між різними частинами Церкви та сприяти зміцненню її єдності у глобальному вимірі. Особою, яка усіх нас єднає, є, звичайно, Патріарх – Глава і Отець нашої Церкви. Він є видимим символом і принципом єдності усіх вірних УГКЦ в Україні та на поселеннях. Під час щорічних сесій Патріаршого Синоду правлячі архієреї з України та з поселень обмінюються досвідом служіння й виробляють спільну програму дій, яка пізніше реалізується на місцях. Іншим форумом, через який виражається життя Церкви, є Патріарші Собори, в яких беруть участь не лише єпископи та духовенство, а й монашество та миряни. Таким чином об’являється Церква Христова як єдине Тіло, оживлюване єдиним Духом Святим. На всіх цих рівнях Патріарша курія виконує важливу роль організатора або координатора спільних заходів. Особлива роль у підтримуванні живого зв’язку між Церквою в Україні та на поселеннях відведена Департаментові інформації. Саме завдяки його діяльності ми вмить можемо довідатися, чим живе наша Церква в Аргентині, в Сполучених Штатах чи Австралії, а вірні й духовенство з-поза України можуть почерпнути найсвіжішу інформацію з церковного життя на матірній землі. Очевидно, комунікацію всередині Церкви потрібно покращувати. Дуже сподіваємося, що наші єпархії та екзархати з поселень будуть присилати більше інформації про церковне та суспільне життя української громади, щоби таким чином доносити також на рідну землю відгомін про життя світового українства. А це життя – знаємо це з досвіду пастирських відвідин єпархій і екзархатів за кордоном – є не менше цікавим та змістовним, як і на рідних землях! Іншим засобом зміцнення зв’язку вірних з-поза України з рідною Церквою на матірних землях має стати Патріарший паломницький центр, заснований нещодавно при Патріаршій курії. Завданням цього Центру є організовувати прощі до святих місць України, а також пропонувати паломництва до визначних святинь світового християнства.

Яку участь бере Патріарша курія у підготовці Митрополичих та Патріарших Синодів?

Підготовка Синодів відбувається за допомогою Секретаріату Верховного Архієпископа/Патріарха, а також Секретаріату Синоду єпископів. Упродовж року Секретаріат слідкує за виконанням синодальних рішень, збирає необхідну документацію, повідомляє владик – членів Синоду про стан втілення у життя постанов і рішень Синоду. Патріарша курія в цих випадках виконує допоміжну роль щодо Глави Церкви та Синоду єпископів. Все ж, останні сесії Синоду показали, наскільки залежить ефективність синодальних засідань від добре підготовленої документації. Тому ми намагаємося виконувати покладені на нас завдання якомога краще, а одночасно не перестаємо вчитися на досвіді інших.

Який стосунок до Патріаршої курії мають такі організації, як «Карітас», Український Католицький Університет, Радіо «Воскресіння»?

Згадані Вами інституції, хоч і є церковними, не належать безпосередньо до Патріаршої курії. У своїй діяльності вони керуються власними статутами і в притаманний їм спосіб реалізують спільне для цілої Церкви покликання: проповідування Євангелія усьому створінню чи то через благодійництво, чи через християнську науку або ж застосовуючи сучасні засоби комунікації. З боку Патріаршої курії ми намагаємося налагоджувати й підтримувати з ними тісний зв’язок і співпрацю, а при потребі запрошуємо виступити на ширшому форумі – чи то представників єпархії, чи навіть цілого Синоду єпископів, – з метою ознайомлення з їхньою діяльністю та вироблення спільних кроків там, де цього вимагають обставини та добро Божого люду.

Довідка:

Єпископ Богдан Дзюрах, народився 20 березня 1967 року у селі Гірське Миколаївського району Львівської області. Після закін¬чення у 1984 році середньої школи навчався у Львівському ПТУ харчової промисловості. З 1985 до 1987 рік служив у війську.

У 1990 році вступив до Духовної семінарії у Дрогобичі. Згодом вивчав теологію у вищих духов¬них навчальних закладах Європи: у Варшаві, Страсбурзі, Інсбруці та Римі. Здобув ступінь доктора теології. 17 березня 1991 року був рукопокладений на священика. 19 серпня 1995 року склав вічні обіти у Львівській провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ). У подальшому виконував різноманітну душпастирську працю, займався педагогічною та викладацькою діяльністю в Україні та поза її межами. Під час свого перебування у Львові входив до складу Ради Центру духовної допомоги особам з особливими потребами, був координатором душипастирської опіки ув’язнених, допомагав священикам Реабілітаційного центру «Джерело» для дітей, хворих на церебральний параліч, надавав душпастирську опіку жіночим згромадженням, провадив реколекції тощо.

21 грудня 2005 р. проголошений Єпископом-помічником Києво-Вишгородської архиєпархії. Архієрейська хіротонія відбулася 15 лютого 2006 року в Архікатедральному соборі Святого Юра у Львові. Святителі – Блаженніший Любомир, Високопреосвященний Владика Ігор Возняк та Преосвященний Владика Юліян Вороновський. На час хіротонії був наймолодшим (39 років) єпископом Католицької Церкви у світі. Володіє десятьма іноземними мовами. У 2006 році обраний Секретарем Синоду Єпископів УГКЦ. 29 липня 2009 року призначений керівником Патріаршої курії УГКЦ.